жевжик
ЖЕВЖИК, а, ч., розм. 1. Вертлява, рухлива людина легковажної вдачі, що любить похизуватися; фат, ферт, фертик. - Як це «досить»? - запротестував рожевощокий і червоногубий жевжик з напомаженим до блиску волоссям (Донч., V, 1957, 368); Біля кількох лавок цілими гуртками щебетали дівчата, оточені якимись жевжиками в маленьких сплющених кепочках (Гончар, Дорога.., 1953, 30); // Молода, недосвідчена людина. То поранення, то гострий язик, то якась випадковість відсовували його у тінь, а тим часом двадцятип'ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 189); - Пам'ятаю, ще підлітком був, коли церкву в селі почали будувати. Ну, будують собі, а ми, такі жевжики, поблизу стовбичимо. Цікаві, не хату будують - церкву (Збан., Малин. дзвін, 1958, 88).
2. рідко. Те саме, що горобець. Ох! поти жевжики вчащали, Поки всі ягоди на Вишні обдзюбали - Тепер до бідної ніколи не летять (Греб., І, 1957, 51).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жевжик | жевжики |
Родовий | жевжика | жевжиків |
Давальний | жевжикові, жевжику | жевжикам |
Знахідний | жевжика | жевжиків |
Орудний | жевжиком | жевжиками |
Місцевий | на/у жевжику, жевжикові | на/у жевжиках |
Кличний | жевжику | жевжики |