жевріючий
ЖЕВРІЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до жевріти. Блиснуло понуре миготіння жевріючого під попелом вугля (Фр., VII, 1951, 16); Певне, і вона замилувалася краєвидом, засрібленим вранішнім промінням великого кола жевріючого сонця (Ле, Хмельницький, 1, 1957, 66); Захід ще не зовсім згас, було видно, як і там, на краю землі, по ще жевріючому небу розгулюють броньовики (Гончар, Таврія.., 1957, 613); В душі [Петру] десь глибоко і ледь відчутно защеміло, ніби він доторкнувся до чогось забутого, але ще жевріючого слабким вогнем (Чаб., Балкан, весна, 1960, 459).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | жевріючий | жевріюча | жевріюче | жевріючі |
Родовий | жевріючого | жевріючої | жевріючого | жевріючих |
Давальний | жевріючому | жевріючій | жевріючому | жевріючим |
Знахідний | жевріючий, жевріючого | жевріючу | жевріюче | жевріючі, жевріючих |
Орудний | жевріючим | жевріючою | жевріючим | жевріючими |
Місцевий | на/у жевріючому, жевріючім | на/у жевріючій | на/у жевріючому, жевріючім | на/у жевріючих |