зажура
ЗАЖУРА, и, ч. і ж., зневажл. Про зажерливу людину. Показали двері глитаю-зажері! (Укр.. присл.., 1955, 355).
ЗАЖУРА, и, ж., поет. Почуття журби, смутку. Він у зажурі нахиляється до Тимофія, сповнений своїм і чужим горем, і, мов у тяжкому сні, прямує додому (Стельмах, II, 1962, 208); Лія слухала мовчазна, зовсім притихла,- не смуток, але якась солодка зажура ввійшла в її душу і серце (Смолич, Мир.., 1958, 345).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зажура | зажури |
Родовий | зажури | зажур |
Давальний | зажурі | зажурам |
Знахідний | зажуру | зажури |
Орудний | зажурою | зажурами |
Місцевий | на/у зажурі | на/у зажурах |
Кличний | зажуро | зажури |