заквилити
ЗАКВИЛИТИ, лю, лиш, док. 1. неперех. Почати квилити (про людей). В колисці зо сну заквилила дитина (Вас., І, 1959, 216); На порозі, пов'язана чорною хусткою, мати обняла обох - сина і мовчазну невістку, - заквилила (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 398); * Образно. [Єфрем:] Чую в собі я, що відтоді, як зустрівсь з тобою, ..душа моя заквилила і не знає супокою... (Крон., IV, 1959, 358).
2. неперех. Почати видавати жалібні звуки, схожі на крик, стогін (про птахів, звірів). Заквилила чайка - й разом перенесла його думку на село (Мирний, І, 1949, 172).
3. перех. Почати жалібно співати, оплакуючи кого-небудь. Потім солому підпалили І плам'я [полум'я] трупи обняло, І вічну пам'ять заквилили, Аж сумно слухати було (Котл., І, 1952, 272).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заквилю | заквилимо |
2 особа | заквилиш | заквилите |
3 особа | заквилить | заквилять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заквилив | заквилили |
Жіночий рід | заквилила | |
Середній рід | заквилило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заквилімо | |
2 особа | заквили | заквиліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | заквиливши |