збляклий
ЗБЛЯКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зблякнути. Галецька вдягла стару спідницю, так збляклу, що не можна було навіть довідатись, якого кольору вона колись була (Н.-Лев., IV, 1956, 288); Збляклі Надіїні губи пересилили болісні корчі і ніжно всміхнулися (Ле, Опов. та нариси, 1950, 136); Розсіяне рівне і спокійне світло раннього надвечір'я надавало всьому, що я бачив навколо, вигляду трохи збляклої, але чіткої старовинної гравюри (Перв., Материн.. хліб, 1960, 108); Її збляклі очі запалилися вогниками, і за хвилину перед Огеєм сиділа вже не прибита нещастям мати, а людини діла, фанатик великої справи (Досв., Вибр., 1959, 243); Сад мирно шарудить збляклим листям (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 195).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | збляклий | зблякла | зблякле | збляклі |
Родовий | збляклого | збляклої | збляклого | збляклих |
Давальний | збляклому | збляклій | збляклому | збляклим |
Знахідний | збляклий, збляклого | збляклу | зблякле | збляклі, збляклих |
Орудний | збляклим | збляклою | збляклим | збляклими |
Місцевий | на/у збляклому, збляклім | на/у збляклій | на/у збляклому, збляклім | на/у збляклих |