ЗВАТИСЯ, звуся, звешся, рідше зовуся, зовешся, недок. 1. Іменуватися, мати ім'я, назву; називатися, прозиватися. Спитав він: «Як ти звешся, дівчино таємна?» - Ізольда Білорука,- відмовила вона (Л. Укр., І, 1951, 410); - Мій дід теж Матвієм звався (Стельмах, І, 1962, 318); Ще хлоп'ям був, приземком, а всі вже зілля знав: і як зветься, і де й коли процвітає (Вовчок, І, 1955, 274); Село, до якого ми під'їжджали, звалося Синій Вир (Жур., Вечір.., 1958, 276); Я на брата схожий і з обличчя, тільки звуся досі «мамин мізинчик», бо я ніяк не росту (Ю. Янов., І, 1958, 307).

2. Своїми особливостями відповідати якій-небудь назві, якомусь поняттю; характеризуватися яким-небудь словом. Колись ти [Київ] звався: чудодій, кудес-ник,- тепер тобі ім'я - лиш месник! месник! (Тич., II, 1957, 164); Як захочеш змірять силу, Бий щосили молотком, Як дзвінок задзвонить, сину, Можеш зватись козаком! (Олесь, Вибр., 1958, 340); Той, хто сказав би хоч слово, хоч півслова проти Марини, не міг би більше зватись його другом (Дмит., Наречена, 1959, 152); Яке воно [особисте щастя] повинне бути, щоб зватися щасливим, гаразд не знала (Ле, Міжгір'я, 1953, 22).