згрубілий
ЗГРУБІЛИЙ, а е. 1. Дієпр. акт мин. ч. до згрубіти.
2. у знач. прикм. Жорсткий, шершавий. Забувши про свої образи, проводить [Катерина] долонями по його згрубілих руках (Руд., Остання шабля, 1959, 501); // Низький тоном (про голос). Говорить Григорій уже не співучим голосом, як раніш, а трохи згрубілим, постарілим баском (Сміл., Сад, 1952, 314).
3. Те саме, що грубий 4, 5. В більшості його [П. Гулака-Артемовського ] творів виразно відчувається вплив бурлескної «Енеїди» Котляревського, що, зокрема, виявляється в надмірному використанні побутової і згрубілої лексики або взагалі лексики зниженого звучання (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1958, 144); Порівняно рідко поет [Т. Шевченко] вдається до згрубілих слів (Мовозн., XVII, 1962, 74).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | згрубілий | згрубіла | згрубіле | згрубілі |
Родовий | згрубілого | згрубілої | згрубілого | згрубілих |
Давальний | згрубілому | згрубілій | згрубілому | згрубілим |
Знахідний | згрубілий, згрубілого | згрубілу | згрубіле | згрубілі, згрубілих |
Орудний | згрубілим | згрубілою | згрубілим | згрубілими |
Місцевий | на/у згрубілому, згрубілім | на/у згрубілій | на/у згрубілому, згрубілім | на/у згрубілих |