зимний
ЗИМНИЙ, а, е, розм. 1. Який має низьку або відносно низьку температуру; холодний. Аж тут повіяв зимний вітерець (Л. Укр., І, 1951, 270); Зимний дощ цідив, як із відра (Фр., V, 1951, 52); Надійшла холодна, мокра зима. Порятунком від ворожих куль не змогли вже бути окопи і ями, залиті зимною водою (Ле, В снопі.., 1960, 293); Він мовчки сідає з ним поруч і звільна Кладе йому руку на зимне чоло (Перв., II, 1958, 374); // З тривалими, сильними холодами. Коротке наше літо, і день той близенько: як ягідка в зимну осінь, зів'яне личенько (У. Кравч., Вибр., 1958, 114).
@ Зимний піт - те саме, що Холодний піт (див. холодний). Зимний піт виступив на його чоло. Він утомився своїми гадками, що ніби чорні хмари гнали його й переслідували (Кобр., Вибр., 1954, 39); Облити зимною водою - те саме, що Облити холодною водою (див. вода). Петрусь стояв перед нею, мов облитий зимною водою (Фр., IV, 1950, 30).
2. Який не випромінює тепло або дає дуже мало тепла. Ні, не порожнє небо, і світи Горять в пітьмі не зимними вогнями (Бичко, Простота, 1963, 142).
3. Неутеплений, без опалення. Вирішили перенести батька в цю другу, холодну половину, куди ніхто не ходив.- Та вона ж зимна, як там лежати? - немов пожаліла батька Безхатчиха (Юхвід, Оля, 1959, 270).
4. перен. Спокійний, стриманий у вияві почуттів. Прийшла Марта до обіду смутная, тихая і зимная (Вовчок, VI, 1956, 240).
5. перен. Позбавлений душевної теплоти, пристрасті. Сьогодні стрінемось... Ми станемо знайомі.. Сьогодні тепле «ти», яким любив я звати Тебе в думках, на зимне «ви» зміню (Олесь, Вибр., 1958, 329); // Який не виражає ніякого почуття; байдужий. - Тут і дійшли ми до мети... - сказала вона з зимним усміхом (Коб., І, 1956, 84); І нині - боже! - стигне кров. Згадавши проповідь холодну І погляд зимний... (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 218); Зимні очі; Зимне слово.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зимний | зимна | зимне | зимні |
Родовий | зимного | зимної | зимного | зимних |
Давальний | зимному | зимній | зимному | зимним |
Знахідний | зимний, зимного | зимну | зимне | зимні, зимних |
Орудний | зимним | зимною | зимним | зимними |
Місцевий | на/у зимному, зимнім | на/у зимній | на/у зимному, зимнім | на/у зимних |
зимно
ЗИМНО1 , розм. 1. Присл. до зимний 1, 2, 4, 5. Вітерок зимно студить, стиха шепоче, журбу в полі розвіває... (Вас., І, 1959, 184); Райдугою барв розписала осінь канівські схили, постуденіли і потемніли Дніпрові води, зимно дихає хмарне небо без сонця (Гур., Через замети, 1961, 56); Він підняв брови високо вгору і спитав цілком зимно й спокійно: - Тому?.. (Коб., II, 1956, 35); Зелена велика жаба сиділа в рясці, зимно шпигувала Ксеню булькатим оком (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 64).
2. у знач. присудк. сл. Про наявність холоду, низької температури повітря. Було зимно, але не хотілося заходити грітися до машини (Еллан, II, 1958, 28); Студений вітер подихнув зненацька, і стало зимно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 81).
3. у знач. присудк. сл., кому, рідко в що. Про відчуття холоду ким-небудь. Дзвоню зубами, бо мені зимно (Коцюб., II, 1955, 268); Це - Матрьошка. Зимно їй! Десять кофточок на ній (Нех., Ми живемо.., 1960, 22); Добре хоч, що весна та в ноги не зимно... (Мак., Вибр 1954, 57);
@ Ні зимно, ні тепло кому - не зачіпає, не зворушує щось кого-небудь. - Велика невидальщина та ваша теперішня література. Читаєш її, ні тобі зимно ні тепло..! (Фр., III, 1950, 444).
ЗИМНО2, а, с., діал. Холод. Перемовилися так із хвилю з хати в сіни і з сіней в хату, поки Савчиха дверей не замкнула, бо зимно йшло (Мак., Вибр., 1954, 106).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зимно | |
Родовий | зимна | |
Давальний | зимну | |
Знахідний | зимно | |
Орудний | зимно | |
Місцевий | на/у зимні | |
Кличний | зимно |