знахабнілий
ЗНАХАБНІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до знахабніти.
2. у знач. прикм. Те саме, що нахабний. А по селах партизани Сміливо гукали І фашистам знахабнілим Жити не давали (Забашта, Вибр., 1958, 247); Стали Вдвох міркувать вони, як женихів знахабнілих позбутись (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 234); * Образно. Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини, бомб та виття знахабнілих ворожих літаків (Ле, Клен. лист, 1960, 44).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знахабнілий | знахабніла | знахабніле | знахабнілі |
Родовий | знахабнілого | знахабнілої | знахабнілого | знахабнілих |
Давальний | знахабнілому | знахабнілій | знахабнілому | знахабнілим |
Знахідний | знахабнілий, знахабнілого | знахабнілу | знахабніле | знахабнілі, знахабнілих |
Орудний | знахабнілим | знахабнілою | знахабнілим | знахабнілими |
Місцевий | на/у знахабнілому, знахабнілім | на/у знахабнілій | на/у знахабнілому, знахабнілім | на/у знахабнілих |