зяючий
ЗЯЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до зяяти. Зяючі отвори вікон з багристими зблисками на уцілілих де-не-де шибках мовчазно і загадково дивилися на озброєних незнайомих людей, що заповнили подвір'я (Гончар, III, 1959, 136); У зяючій рані, що густо сочилася кров'ю, він [лікар] побачив перебиту кістку і рвані пасма синюватого сухожилля (Кучер, Голод, 1961, 172).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зяючий | зяюча | зяюче | зяючі |
Родовий | зяючого | зяючої | зяючого | зяючих |
Давальний | зяючому | зяючій | зяючому | зяючим |
Знахідний | зяючий, зяючого | зяючу | зяюче | зяючі, зяючих |
Орудний | зяючим | зяючою | зяючим | зяючими |
Місцевий | на/у зяючому, зяючім | на/у зяючій | на/у зяючому, зяючім | на/у зяючих |