КАЗАТИ, кажу, кажеш, недок., перех. і без додатка. 1. Передавати словами (думки, почуття тощо); висловлювати, говорити (у 2 знач.). - Та ми се з шляху зблудилися, Галю! - каже козак, всміхаючись (Вовчок, І, 1955, 323); - Піду,- сказав Осел, - хоч що вже буде! Побачимо, чи правду кажуть люди, Що нібито відвага сльози ллє, А в добрий час меди і вина п'є (Гл., Вибр., 1951, 136); Каже мати: - Ну, сідайте, - ой які ж ви молодці! (Тич., II, 1957, 231); // Розповідати що-небудь. - Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Кв.-Осн., II, 1956, 247); [Марина:] Ось послухайте сюди: давайте позатуляємо вікна та й будемо казок казати! (Вас., III, 1960, 255); // 3 ос. мн. Ходять чутки, поголоски; розповідають. Кажуть, що Вісник доходить через цензуру до Москви (Коцюб., III, 1956, 227); [Дженні:] Там [у Венеції], кажуть, гарно (Л. Укр., III, 1952, 19).

До слова кажучи, у знач. вставн. сл.- до речі, у зв'язку зі сказаним. Таке обмеження сфери творчості не раз підкреслювалось не тільки критикою, але й інтелігентним читачем, який, до слова кажучи, в останні часи значно виріс (Коцюб., III, 1956, 239); Правду кажучи, у знач. вставн. сл. - уживається на потвердження правдивості сказаного; по суті. Була то, правду кажучи, звичайна крамарська буда, яких безліч в Італії (Л. Укр., III, 1952, 740); Як [то] кажуть, у знач. вставн. сл. - як прийнято говорити. Не плакали друзі, Бо сльози, Як кажуть, Солдати в обози Здають ще до першого бою (Воронько, Тепло.., 1959, 58).

@ Бодай не казати - краще не говорити, краще не згадувати. І що ж я там побачила? Бодай не казати!.. (Л. Укр., III, 1952, 730); Казати собі на (в) думці (думках) див. думка; Крізь зуби казати див. зуб; Не вам (не тобі) кажучи - між іншим. Не вам кажучи, бачив я, як за ту цяцечку дехто рідного братика віджалував, рідну країну занехаяв.. (Вовчок, VI, 1956, 277); - А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки так швидко, наче на дріжчах [дріжджах]! (Н.-Лев., І, 1956, 121); Нічого й казати - не можна заперечувати. [Xаненко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Фр., XIII, 1954, 364); Що й казати - само собою розуміється; звичайно. А сама мене виводить на стежечку... Я пішла... Що й казати! (Вовчок, І, 1955, 206); Свободолюби - що й казать, Свободу бідну захищать Приїхали з-за океану (Павл., Бистрина, 1959, 15); Що не кажи (не кажіть) - безперечно; звичайно. Що не кажіть, Гоголь душею і натурою наш (Мирний, V, 1955, 410).

2. Наказувати комусь робити що-небудь. І каже [Швачка] сідлати Коня свого вороного (Шевч., II, 1953, 126); По обіді зараз дідуньо казав йому газету читати (Л. Укр., III, 1952, 633); * Образно. Воно [серце] жить не хоче, не хоче журиться.- Журись, - каже думка, жалю завдає (Шевч., І, 1951, 5).

3. перен. Свідчити про що-небудь. Блискучі очі говорили, що вже не одну ніч не давала вона [думка] йому спати, а скрипуче перо казало, з якою болістю виливалась вона на білім папері... (Мирний, І, 1954, 319); Її закриті очі і зблідле обличчя та обважніле тіло казали мені, що вона була нежива (Досв., Вибр., 1959, 184).