мовкнути
МОВКНУТИ, ну, неш; мин. ч. мовк і мовкнув, ла, ло; недок. 1. Переставати говорити; замовкати. Всі робітники мовкнуть і хиляться, де котрий із них [підмайстрів] проходить (Фр., І, 1955, 227); Ясеня розпитувала Олега про Харків, він охоче розповідав. Іноді вони мовкли і довго німували (Голов., Тополя.., 1965, 86); // Переставати кричати (про тварин). - Бураки-ки-ки! Бура-ки-ки-ки! - верещали обоє [дітей], заплющивши очі, аж жаби здивовано мовкли (Коцюб., II, 1955, 313); * Образно. Серденько мовкне, серденько в'яне... (Граб., І, 1959, 124).
2. Переставати звучати, бути чутним; затихати. Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (У. Кравч., Вибр., 1958, 176); Вже й завіса піднялась. Мовкне в залі сміх (Мур., Піонер. слово, 1951, 22); Той крик страшний, той плач малят когось благав, просив, та порскав чергу автомат, і мовкли голоси (Гонч., Вибр., 1959, 312).
3. перен. Відходити на другий план, втрачати своє значення. Кошик з ягідками коштував аж цілих десять крейцерів, що становило половину капіталу, який вона мала. Супроти цього факту мовкли всі уподобання й жадоби посідання (Кобр., Вибр., 1954, 72).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | мовкну | мовкнемо |
2 особа | мовкнеш | мовкнете |
3 особа | мовкне | мовкнуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | мовкнутиму | мовкнутимемо |
2 особа | мовкнутимеш | мовкнутимете |
3 особа | мовкнутиме | мовкнутимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | мовкнув | мовкнули |
Жіночий рід | мовкнула | |
Середній рід | мовкнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | мовкнімо | |
2 особа | мовкни | мовкніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | мовкнучи | |
Минулий час | мовкнувши |