мур-мур
МУР-МУР, виг. 1. Звуки, що їх видає кіт та інші котячі.
2. розм. Уживається як присудок за знач. муркотати 1. Спи, мій малий! .. В твоє вікно далекі зорі з далеких дивляться небес, і кіт старий казки муркоче, усе мур-мур, мур-мур, мур-мур (Сос., II, 1958, 359).
@ Ні (ані) мур-мур - уживається на позначення повного мовчання, незнання, невміння. - Ванько, племінничок, - міцно обіймав його дядько Онисько. - Приїхав на Донбас .. і ні мур-мур. Висидів, вивчивсь, а тоді вже здумав про дядька (Рудь, Гомін.., 1959, 143).