наговір
НАГОВІР, вору, ч. 1. Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова. Гірко було слухати Яковові такі наговори від свого (Мирний, IV, 1955, 54); Вже на нас чигала розлука І лихі наговори чорні... (Забашта, Пісня.., 1961, 87).
2. У забобонних людей - заклинання, яке має магічну силу. [Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (Крон., II, 1958, 347); - Перехрестився б ти, Семене, від наговору це тобі (Ле, Побратими, 1954, 8).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | наговір | наговори |
Родовий | наговору | наговорів |
Давальний | наговорові, наговору | наговорам |
Знахідний | наговір | наговори |
Орудний | наговором | наговорами |
Місцевий | на/у наговорі | на/у наговорах |
Кличний | наговоре | наговори |
наговорити
НАГОВОРИТИ див. наговорювати.
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | наговорю | наговоримо |
2 особа | наговориш | наговорите |
3 особа | наговорить | наговорять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | наговорив | наговорили |
Жіночий рід | наговорила | |
Середній рід | наговорило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | наговорімо | |
2 особа | наговори | наговоріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | наговоривши |