наговір
НАГОВІР, вору, ч. 1. Неправдиве звинувачення; наклеп, обмова. Гірко було слухати Яковові такі наговори від свого (Мирний, IV, 1955, 54); Вже на нас чигала розлука І лихі наговори чорні... (Забашта, Пісня.., 1961, 87).
2. У забобонних людей - заклинання, яке має магічну силу. [Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (Крон., II, 1958, 347); - Перехрестився б ти, Семене, від наговору це тобі (Ле, Побратими, 1954, 8).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | наговір | наговори |
Родовий | наговору | наговорів |
Давальний | наговорові, наговору | наговорам |
Знахідний | наговір | наговори |
Орудний | наговором | наговорами |
Місцевий | на/у наговорі | на/у наговорах |
Кличний | наговоре | наговори |