намислити
НАМИСЛИТИ, лю, лиш, док., перех., з інфін., із спол. щ о, розм. Те саме, що надумати (див. надумувати 1, 2). У Василька було своє на думці. Він уже собі намислив, що мусить найти Юру (Турч., Зорі.., 1950, 295); - Якби ти знав, що зараз намислила робити Тамара... (Хижняк, Тамара, 1959, 54); Яку нову пекельну справу затіяв тут Анч, які нові злочини він намислив? (Трубл., Шхуна.., 1940, 126); - Я збагнула по його очах, що він намислив щось, він чимось допоможе вам (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 164).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | намислю | намислимо |
2 особа | намислиш | намислите |
3 особа | намислить | намислять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | намислив | намислили |
Жіночий рід | намислила | |
Середній рід | намислило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | намислімо | |
2 особа | намисли | намисліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | намисливши |