нехіть
НЕХІТЬ, хоті, ж. Небажання робити що-небудь. - Ти старомодна аристократка моя, - закинув я жартом, зачувши її нехіть до подорожі (Коб., III, 1956, 291); З пошани до Оріховського, перемагаючи в собі нехіть, Дарка вилізла на горище й дістала звідтіль брошуру (Вільде, Повнол. діти, 1960, 397); // Неприязнь до кого-, чого-небудь. В серці у Гната накипала ненависть до нелюбої жінки, нехіть до своєї хати (Коцюб., І, 1955, 26); [Кай Летіцій:] Та... я вже не вперше у тебе помічаю тую нехіть до цезаря (Л. Укр., II, 1951, 363); // у знач. присл., розм. З неохотою. Шура нехіть присіла на краєчок лавки, нервово мнучи в руках край хвартуха (Добр., Тече річка.., 1961, 268).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | нехіть | |
Родовий | нехоті | |
Давальний | нехоті | |
Знахідний | нехіть | |
Орудний | нехіттю | |
Місцевий | на/у нехоті | |
Кличний | нехоте |