о
О1. невідм., с. Вісімнадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "о". - Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як "О"... (Гончар, II, 1959, 153).
О2, прийм., із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. о виражають:
1. з місц. в. Уживається при точному або приблизному означенні години, коли відбувається дія. О першій обід, який з розмовами і з читанням газет тягнеться до 3 год. (Коцюб., III, 1956, 410); У неділю, годині о дев'ятій, коли сонце почало вже підійматися над кронами дерев, Варя вийшла в садок (Сенч., На Бат. горі, 1960, 119).
О пів на - уживається на означення половини години, якої не вистачає до повної години. Одержавши плату, Ніна о пів на шосту залишила бібліотеку (Добр., Тече річка.., 1961, 74); О пів на восьму хлопці спустилися сходами на другий поверх (Головко, І, 1957, 165).
2. із знах. і місц. в., рідко. Уживається при означенні приблизних часових меж певної дії; у. Бачу я себе о тій порі, коли ходив із старою та завоженою граматикою в руках і з радісними, золотими надіями в грудях (Вас., Вибр., 1954, 26); Всі навколишні гірські села.. вже добре знали годину повірки.. О цій порі місцеві жителі.. виходили на свої веранди (Гончар, І, 1954, 449); О цю пору.
3. з місц. в., заст. Уживається при означенні відрізка часу, пори року, коли відбувається дія (перев. із назвами релігійних свят, пір року). Ой сподівайся мене тоді в гості, як будуть о Петрі бистрії ріки-озера замерзати (Сл. Гр.); Того ж року, вступаючи в осінь, о святому Сімеоні, одтято голову й Сомкові з Васютою у городі Борзні, на Гончарівці (П. Куліш, Вибр., 1969, 193).
4. з місц. в., заст. Уживається при означенні: а) предмета, на який спрямована думка, який є об'єктом чиїх-небудь почуттів, розмов і т. ін.; про. Еней по щастю без поміхи Вдавався в жарти, ігри, сміхи, А о Юноні і забув (Котл., І, 1952, 175); - О Довбушу він ніколи не споминав, о грошех [грошах] і скарбах тож само ні (Фр., VIII, 1952, 130); - То така людина, що не думає о собі (Хотк., Довбуш, 1965, 159); б) змісту, напрямку чиїх-небудь думок, розмов і т. ін.; про. А тут бур'ян, піски, тали... І хоч би на сміх де могила О давнім давні говорила (Шевч., II, 1963, 65); Ще довго стояла громада нерухомо... Нарешті розійшлась: кожний мав о чім думати після слів Соловейка (Коцюб., І, 1955, 452); Він, Нерчин, розписався о тім власноручно на обсмаленій колоні рейхстагу (Рибак, Час.., 1960, 14).
5. із знах. і місц. в., заст. Уживається при означенні: а) предмета чиїх-небудь турбот, прохань, переживань і т. ін.; про. Довгенько по морю щось шлялись І сами о світі не знались (Котл., І, 1952, 113); Крики, стогін, прокльони, благання о поміч.., - усе те зіллялося в один несказанний галас (Коцюб., І, 1955, 185); Коли мене важка прийме могила, І ти отак підеш на роздоріжжє [роздоріжжя] О хліб просить..! (Фр., X, 1954, 77); [Конрад:] А вас таки дуже непокоїть наша місія? [Рішар:] Гадаю, що і вас не менш, бо ходить о долю такого горожанина, як будівничий Альберт! (Мам.. Тв., 1962, 76); б) явища, події і т. ін., що є причиною якоїсь дії. О смерті князя всі ридали, Харциза Турна проклинали (Котл., І, 1952, 259); Радію цілою душею о загальне зорганізування усіх співацьких товариств (Муз. праці, 1970, 544).
6. із знах. в., заст. Уживається при означенні предмета: а) з яким хто-, що-небудь стикається, зближується і т. ін. під час руху; об. Миска розбилася о камінь на дрібні черепочки (Фр., II, 1950, 22); [Жірондист:] І досі тямлю, як тоді боявся, щоб шнур тремтячий о вікно не стукав і не дзвенів по гратах (Л. Укр., II, 1951, 180); б) який є опорою для кого-, чого-небудь. Сухими голими руками.. сперлася [Катерина] о коліно - і вже не думала (Хотк., II, 1966, 253); Юрко Мазур чекав, зіпершись о гармату на возі (Ле, Україна, 1940, 23); в) за допомогою якого виконується дія. Вавілоня Дщере окаянна!.. Тебе, злая, В радості застане [господь) І розіб'є дітей твоїх О холодний камінь! (Шевч., І, 1963, 346); Хай о скелю розіб'ють нас хвилі, Хай закрутять лихі течії, Сміло сядьмо в човни швидкокрилі (Граб., І, 1959, 498).
7. із знах. в., діал. Уживається при вказуванні на часову або вікову різницю між ким-, чим-небудь; на. О два тижні йде [календар] запізно (Фр., X, 1954, 108); О два роки молодший (Сл. Гр.).
8. із знах. в., діал. Уживається при вказуванні на кількість або міру чого-небудь; на. Подали вкінці вечерю, і гумор молодих людей зараз піднявся о цілу октаву (Фр., VII, 1951, 135); Сім раз його чарувала, о осьмий не буду, млою розійдусь по полю... Світ не перебуду... (У. Кравч., Вибр., 1958, 117); Трутила [Анна] її.. в груди і так несподівано, що дівчина подалася о кілька кроків назад (Коб., II, 1956, 160); Цей танець ішов об заклад, чи Кранцьовський п'яний, чи ні.. Заложилися о п'ять пляшок пива й півкварти горілки (Март., Тв., 1954, 260).
Означальні та кількісно-означальні відношення
9. з місц. в., заст. Уживається при вказуванні на постійну ознаку предмета, особи за їх кількісним або якісним виявом; з. Ой дівчат нас з білим личком о віях шовкових більше в світі, чим у лузі ягід калинових (У. Кравч., Вибр., 1958, 114); Край плантації.. тулиться хата, вірніше не хата, а курінь о чотирьох стінах (Григір Тют., Деревій, 1969, 109).
10. із знах. в., заст. Уживається при означенні межі двох предметів. За хатою мізерний садок, що опирається о толоку вже чужого села (Коб., II, 1956, 554).
О3, виг. 1. Уживається при вираженні різних почуттів, душевних переживань: розпачу, захоплення, здивування, недовіри і т. ін. [Xвора:] Дарма! Не жаль мені, що молодою згину, А жаль - о, лютий жаль, що пропаду даремне (Л. Укр., І, 1951, 117); [Марко:] О! То в тебе і медаль є?!.. [Семен:] За відвагу (Мороз, П'єси, 1959, 8); - Тату, правда, галушки в мене вдалися не згірше, як в тітки Докії? - Кращі, - підхвалює доньку. - О, вже й кращі, - заперечує Настечка (Стельмах, II, 1962, 106); - О, чого це ти такий сердитий? (Тют., Вир, 1964, 9); // Уживається при вираженні ствердження чого-небудь у функції, близькій до вказівної. [Громада:] Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?.. ще раз... о!.. (Шевч., І, 1963, 100); Скоро вже має прийти листоноша - і це заважає мені писати, бо сподіваюся звістки від тебе. О! йде (Коцюб., III, 1956, 132); // Уживається при висловленні згоди з чим-небудь, підтвердження чогось. - А далеко Кривушино? - О, далеченько. Лічать чоловіки більш як сорок верствів (Вовчок, І, 1955, 323); - Ви не ображайтесь, Панасе Івановичу! Трусити, так усіх трусити, підряд. - О, будь ласка! (Головко, II, 1957, 155); // Уживається у знач. вказівної постпозитивної частки. Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала (Вишня, І, 1956, 175).
2. Уживається для підсилення емоційної виразності, патетичності висловлювання. Клапті хмарок зворушливо-білі, Синє небо за серце бере... О, блажен, хто в такому безсиллі, Хто в такому безсиллі умре! (Рильський, І, 1960, 181); // Уживається в складі риторичного звертання. Не я питав тебе, то дух лукавий. О, зачаруй його, заворожи! (Л. Укр., І, 1951, 429); О, скільки буде вас без краю та без ліку, таких хороших днів, як то було колись... (Сос., І, 1957, 289); // Уживається в складі звертання. - Якове! о Якове! - кличу. Мовчить, неначе не чує (Вовчок, І, 1955, 74); О, музо, панночко Парнаська! Спустись до мене на часок (Котл., І, 1952, 187).