одубілий
ОДУБІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одубіти. Хвилю лежав я зовсім одубілий, і мені здавалося, що темні демони пустині з тихим шепотом вдоволення обступають мене (Фр., II, 1950, 93); // у знач. прикм. Блискуче тепло його [променя] заворушило на травиці одубіле намисто маленьких комашин... (Досв., Гюлле, 1961, 146); Маленькі одубілі ручки простяглися з наміром побавитися трохи (Кач., II, 1958, 12); Старі одубілі пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Н.-Лев., III, 1956, 222).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | одубілий | одубіла | одубіле | одубілі |
Родовий | одубілого | одубілої | одубілого | одубілих |
Давальний | одубілому | одубілій | одубілому | одубілим |
Знахідний | одубілий, одубілого | одубілу | одубіле | одубілі, одубілих |
Орудний | одубілим | одубілою | одубілим | одубілими |
Місцевий | на/у одубілому, одубілім | на/у одубілій | на/у одубілому, одубілім | на/у одубілих |