очевидець
ОЧЕВИДЕЦЬ, дця, ч. Той, хто був безпосереднім свідком, спостерігачем якої-небудь події, пригоди. Де-не-де по купках переговорювалася найновіша подія тижня: любас забив на смерть чоловіка своєї любаски. Один з очевидців оповідав подробиці (Хотк., II, 1966, 64); Мені довелось бути очевидцем виявів глибокої, щирої любові чехів до народів Радянського Союзу (Рильський, III, 1956, 314); Мединський зрозумів, що перед ним сидить очевидець трагічної події, і змусив Папандреу розповісти все, що той знав (Руд., Остання шабля, 1959, 203).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | очевидець | очевидці |
Родовий | очевидця | очевидців |
Давальний | очевидцеві, очевидцю | очевидцям |
Знахідний | очевидця | очевидців |
Орудний | очевидцем | очевидцями |
Місцевий | на/у очевидці, очевидцеві | на/у очевидцях |
Кличний | очевидцю | очевидці |