поводатар
ПОВОДАТАР, я, ч. Те саме, що поводир. Вже не попадайсь їм [парубкам] на дорозі ніхто: чи перекупки з коробками, чи москаль з квасом, чи сліпці з поводатарем.., - нікому нема розбору (Кв.-Осн., II, 1956, 19); Нагайками розганяли [жовніри] чигиринців, шукали другого кобзаря та їхнього поводатаря (Ле, Наливайко, 1957, 452); Між ними [хлопцями] один був вищий од усіх цілою головою: то був їх поводатар (Н.-Лев., І, 1956, 335).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поводатар | поводатарі |
Родовий | поводатаря | поводатарів |
Давальний | поводатареві, поводатарю | поводатарям |
Знахідний | поводатаря | поводатарів |
Орудний | поводатарем | поводатарями |
Місцевий | на/у поводатарі, поводатареві | на/у поводатарях |
Кличний | поводатарю | поводатарі |