пожарище
ПОЖАРИЩЕ, а, с. Збільш. до пожар; велика пожежа. Довго воно [село] зеленіло, Поки люди з поля Пожарище не пустили Та не запалили Села того зеленого. Згоріло, зотліло (Шевч., II, 1963, 172); В очі йому вдарило сліпуче пожарище, нестерпне вогняне сяйво (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 26).
ПОЖАРИЩЕ, а, с. Місце, де була пожежа; те, що лишилось після пожежі. В холодну ніч самотній мандрівець в глухім бору знайшов старе кострище: при місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище (Л. Укр., І, 1951, 282); Серед київських пожарищ і руїн.. важко було розшукати знайомий будинок (Жур., Вел. розмова, 1955, 97); * Образно. - Хіба довго можна так жити? Це ж не життя, а якесь пожарище (Шиян, Баланда, 1957, 145).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пожарище | пожарища |
Родовий | пожарища | пожарищ |
Давальний | пожарищу | пожарищам |
Знахідний | пожарище | пожарища |
Орудний | пожарищем | пожарищами |
Місцевий | на/у пожарищі | на/у пожарищах |
Кличний | пожарище | пожарища |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пожарище | пожарища |
Родовий | пожарища | пожарищ |
Давальний | пожарищу | пожарищам |
Знахідний | пожарище | пожарища |
Орудний | пожарищем | пожарищами |
Місцевий | на/у пожарищі | на/у пожарищах |
Кличний | пожарище | пожарища |