покосити
ПОКОСИТИ 1, ошу, осиш, док., перех. 1. Косити (див. косити1 1) якийсь час. Підійшов до нього Марко, привітався. Попросив несміло: - Дайте-но, дядьку, покосити (Цюпа, Назустріч.., 1958, 450).
2. Закінчити косити; скосити що-небудь. Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили! (Нар. лірика, 1956, 291); В полі покосили жито й пшеницю (Ів., Опов.., 1949, 202).
3. перен. Знищити, вбити всіх або багатьох; // безос. А тут друга війна, оця, з фашистами. І знову всі пішли. І батьки, що по фінській вціліли, і сини, що вже підросли. Там їх і покосило всіх... (Кучер, Трудна любов, 1960, 42).
ПОКОСИТИ2, ошу, осиш, док., перех. 1. Зробити косим (у 2, 3 знач.); // безос. - Які ж в тебе очі бистрі до чужого добра! - дивується Григорій. - Гляди, щоб їх не покосило (Стельмах, І, 1962, 230).
2. також чим. Подивитися збоку, скоса; скосити (очі). Кінь покосив на хазяїна блискучим оком.
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покошу | покосимо |
2 особа | покосиш | покосите |
3 особа | покосить | покосять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | покосив | покосили |
Жіночий рід | покосила | |
Середній рід | покосило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покосімо | |
2 особа | покоси | покосіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | покосивши |