помутнілий
ПОМУТНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до помутніти. Тихо гойдався помутнілий від диму Хасан (Десняк, Опов., 1951, 36); Мати вставилася на сина враз помутнілими очима (Панч, В дорозі, 1959, 51); // у знач. прикм. Досяг той промінь [сонця] і Проценкової хати, прокрався через помутнілу шибку й застрибав на клунках (Мирний, IV, 1955, 223); Сашко.. дивився на пінясті потоки, що з шумом виривалися з крутих ярів і котилися в розбуркану, помутнілу Вужачу (Юхвід, Оля, 1959, 52); Помутнілими очима, що нагадують тепер батькові, дивиться він.. поза садок (Коцюб., І, 1955, 218); Помутнілим поглядом уп'явся він у той зловісний лист з гербом (Кач., II, 1958, 439).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | помутнілий | помутніла | помутніле | помутнілі |
Родовий | помутнілого | помутнілої | помутнілого | помутнілих |
Давальний | помутнілому | помутнілій | помутнілому | помутнілим |
Знахідний | помутнілий, помутнілого | помутнілу | помутніле | помутнілі, помутнілих |
Орудний | помутнілим | помутнілою | помутнілим | помутнілими |
Місцевий | на/у помутнілому, помутнілім | на/у помутнілій | на/у помутнілому, помутнілім | на/у помутнілих |