примітив
ПРИМІТИВ, а, ч. 1. Те, що відзначається низьким або початковим ступенем розвитку. Для Коцюбинського народна творчість не була примітивом (Рад. літ-во, 1, 1958, 59); Може, це - архаїка, дурниці, Атавізм, дикунство, примітив, Та сьогодні голосок синиці Душу всю у мене оновив/ (Рильський, III, 1961, 320).
2. Те, що відзначається спрощеністю. Виставлений у анатомічному музеї кістяк зводить до жахливого примітиву найдосконаліший витвір природи - людське тіло (Загреб., Європа. Захід, 1961, 70); До пісенних примітивів треба зачислити також мелодії, співані при так званому «чукиканні», або «гуцанні», тобто підкиданні малих дітей на руках (Муз. праці, 1970, 277); // Те, що відзначається збідненістю, поверховістю. [Ірина:] На виставках бринить, куди не глянь, пейзажів сонних натуральна мова і примітив портретних вихвалянь (Лев., Драми.., 1967, 397); Ерудиція вийшла з моди в наших критиків.. Цінується поверховість, примітив, який видається за простоту (Літ. газ., 21.III 1961, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | примітив | примітиви |
Родовий | примітива | примітивів |
Давальний | примітивові, примітиву | примітивам |
Знахідний | примітив, примітива | примітиви, примітивів |
Орудний | примітивом | примітивами |
Місцевий | на/у примітиві | на/у примітивах |
Кличний | примітиве | примітиви |
примітити
ПРИМІТИТИ див. примічати.
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | примічу | примітимо |
2 особа | примітиш | примітите |
3 особа | примітить | примітять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | примітив | примітили |
Жіночий рід | примітила | |
Середній рід | примітило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | примітьмо | |
2 особа | приміть | примітьте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | примітивши |