проголошення
ПРОГОЛОШЕННЯ, я, с . Дія за знач. проголосити2, проголошувати. Проголошенням лозунга права націй на державне відокремлення і послідовним проведенням в життя принципу повної рівноправності національностей Радянська влада кладе початок новій політиці в національному питанні, політиці пролетарській (КП України в резол. і рішен.., 1958, 219); У наказах делегатам II з'їзду Рад йшлося не про захист Радянської влади, а тільки про її проголошення, її встановлення (Укр. іст. ж., 4, 1960, 27); На відміну від тих письменників, які змальовували лише зовнішній, плакатний образ комуніста, зайнятого головним чином проголошенням правильних промов, але мало помітного в ділі, автор романа «Бур'ян» [А. В. Головко] зображує свого героя в його повсякденній практичній діяльності (Іст. укр. літ., II, 1956, 98).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | проголошення | проголошення |
Родовий | проголошення | проголошень |
Давальний | проголошенню | проголошенням |
Знахідний | проголошення | проголошення |
Орудний | проголошенням | проголошеннями |
Місцевий | на/у проголошенні | на/у проголошеннях |
Кличний | проголошення | проголошення |