прозвання
ПРОЗВАННЯ, я, с ., часто у сполуч. з прийм. н а, п о. Те саме, що прізвисько. - Це той розбійник, на прозвання Мороз (Вас., II, 1959, 147); // заст. Прізвище. - Як вас зовуть? - спитала [дівчина]. - Павло . - А на прозвання? - Чорнокрил (Вовчок, І, 1955, 149); Йде байдужий, безтурботний, І душа у нього п'яна. Дон-Жуан його наймення. По прозванню де-Морана (Черн., Поезії, 1959, 393).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | прозвання | прозвання |
Родовий | прозвання | прозвань |
Давальний | прозванню | прозванням |
Знахідний | прозвання | прозвання |
Орудний | прозванням | прозваннями |
Місцевий | на/у прозванні | на/у прозваннях |
Кличний | прозвання | прозвання |