розпачливий
РОЗПАЧЛИВИЙ, а, е. 1. Який виражає розпач; сповнений, перейнятий розпачем. У нас в хаті ридання голосне та гірке, та розпачливе (Вовчок, І, 1955, 222); У Василька був такий розпачливий вигляд (Донч., V, 1957, 32); Над водою розлігся розпачливий зойк отця Миколая, який незграбно шубовснув у воду (Стельмах, І, 1962, 508); Степан Онуфрійович.. ніби й не чув зойків та розпачливих питань дружини (Збан., Переджнив'я, 1960, 336); // Який впав у розпач; охоплений розпачем. * Образно. Єсть у мене одна Розпачлива, сумна, Одинокая зірка ясная (Л. Укр., І, 1951, 78); // у знач. ім. розпачливий, вого, ч.; розпачлива, вої, ж. Людина, що впала в розпач, піддалася розпачу. Скажи мені, фантазіє дивна,.. Як певную мету вказати розпачливим? (Л. Укр., І, 1951, 49).
2. Дуже тяжкий; безпорадний, безвихідний. Даремне думаєте, що я вже в такому розпачливому моральному стані (Л. Укр., V, 1956, 92).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розпачливий | розпачлива | розпачливе | розпачливі |
Родовий | розпачливого | розпачливої | розпачливого | розпачливих |
Давальний | розпачливому | розпачливій | розпачливому | розпачливим |
Знахідний | розпачливий, розпачливого | розпачливу | розпачливе | розпачливі, розпачливих |
Орудний | розпачливим | розпачливою | розпачливим | розпачливими |
Місцевий | на/у розпачливому, розпачливім | на/у розпачливій | на/у розпачливому, розпачливім | на/у розпачливих |