розтрушений
РОЗТРУШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтрусити. Корови стояли чи лежали на старанно розтрушеній підстилці (Добр., Тече річка.., 1961, 264); * Образно. Жінка зразу ж взялася за роботу. Вона збирала прутики, вітром розтрушені по стрісі, й затикала ними дірки (Томч., Готель.., 1960, 60); // у знач. прикм. За копицями, що стояли осторонь, лежало на землі ще вологе від дощу, розтрушене сіно (Томч., Готель.., 1960, 16); // розтрушено, безос. присудк. сл. Дивлюсь,- подають не платформи, а закритий товарний вагон: на підлозі трохи соломи розтрушено (Мур., Бук. повість, 1959, 175).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розтрушений | розтрушена | розтрушене | розтрушені |
Родовий | розтрушеного | розтрушеної | розтрушеного | розтрушених |
Давальний | розтрушеному | розтрушеній | розтрушеному | розтрушеним |
Знахідний | розтрушений, розтрушеного | розтрушену | розтрушене | розтрушені, розтрушених |
Орудний | розтрушеним | розтрушеною | розтрушеним | розтрушеними |
Місцевий | на/у розтрушеному, розтрушенім | на/у розтрушеній | на/у розтрушеному, розтрушенім | на/у розтрушених |