самоврядний
САМОВРЯДНИЙ, а, е. Який самостійно вирішує питання внутрішнього управління. Ольвія, Тіра, Херсонес і ряд інших колоній на всьому протязі свого існування були самоврядними містами-державами (полісами), типовими для стародавньої Греції того часу (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 246).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | самоврядний | самоврядна | самоврядне | самоврядні |
Родовий | самоврядного | самоврядної | самоврядного | самоврядних |
Давальний | самоврядному | самоврядній | самоврядному | самоврядним |
Знахідний | самоврядний, самоврядного | самоврядну | самоврядне | самоврядні, самоврядних |
Орудний | самоврядним | самоврядною | самоврядним | самоврядними |
Місцевий | на/у самоврядному, самовряднім | на/у самоврядній | на/у самоврядному, самовряднім | на/у самоврядних |