соромітний
СОРОМІТНИЙ, а, е. 1. Те саме, що сороміцький. Хату вимазано дьогтем: паничів срамотно так понамальовано і соромітні слова (Головко, І, 1957, 218); Те соромітне підморгування, що ним почастував Суліман Катерину, буквально її перевернуло (Вільде, Сестри.., 1958, 402).
2. Який не почуває сорому (у 1 знач.), не соромиться; безсоромний. - Шелесь, шелесь по дубині, Шапки хлопці погубили, Тілько наймит не згубив, Удовівну полюбив... - Соромітна, нехай їй лихо! (Шевч., II, 1953, 54).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | соромітний | соромітна | соромітне | соромітні |
Родовий | соромітного | соромітної | соромітного | соромітних |
Давальний | соромітному | соромітній | соромітному | соромітним |
Знахідний | соромітний, соромітного | соромітну | соромітне | соромітні, соромітних |
Орудний | соромітним | соромітною | соромітним | соромітними |
Місцевий | на/у соромітному, соромітнім | на/у соромітній | на/у соромітному, соромітнім | на/у соромітних |