ТРЕБА¹, присудк. сл., також з інфін. Потрібно, необхідно, слід. Вона мерщій поприбирала що треба, дмухнула на світло і собі прилягла на лаві (Мирний, IV, 1955, 133); [Павло:] Е, сину, сину! Щоб научитись плавать, треба води набрать в уха; щоб научитись жить, треба настраждатись в житті... (К.-Карий, II, 1960, 162); - Я теж оце недавно був у Полтаві, так теж усе є, що треба (Тют., Вир, 1964, 213); - Дядька, Іване, треба розуміти, не тільки лаяти, а й жаліти (Стельмах, II, 1962, 144).

Як і треба було сподіватися див. сподіватися.

@ До скруту треба див. скрут¹; Так [йому, тобі і т. ін. ] і треба! - цього й заслуговує хто-небудь. Так тобі й треба, не ходи, де не треба! (Укр.. присл.., 1963, 493); Треба з свічкою серед дня шукати (вишукувати і т. ін. ) див. свічка; Треба [правду] сказати див. сказати; Хіба що рожна треба див. рожен; Що треба, рідко - дуже добре, чудово. Ото було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром, та й пристають під старою вербою; а пан Максим їх веде до світлиці та приймає, що треба (Вовчок, І, 1955, 90); Як треба - належним чином, як потрібно, як слід. Розпорядивши Турн як треба, Махнув, засаду щоб зробить (Котл., І, 1952, 279); А як настали жнива,.. то їй стало невміч: ..нагальна праця з ніг валяє, а нічка прийде, - хвоста того заячого коротша, - ні виспатися, ні одпочити як треба!.. (Мирний, IV, 1955, 295).

ТРЕБА², и, ж . 1. заст. Жертвоприношення (у 1 знач.). Приносити требу (треби).

2. церк. Релігійний обряд (хрестини, вінчання, панахида тощо), який здійснює священик на замовлення віруючих. Вікарій був немощний, то мало не за кожною требою мусили вдаватись до сусідських попів (Свидн., Люборацькі, 1955, 88); В кінці прошенія прикинули, що о. Артемій бере велику плату за треби (Н.-Лев., IV, 1956, 168); Отець Сидір їздив тепер на треби, як церковний магнат (Донч., III, 1956, 104); // Плата священикові за виконання такої відправи. Отець Орест Солонинка.. здирав з віруючих різні треби і подаяння не лише грошима, але й натурою (Мельн., До раю.., 1961, 59).