угодник
УГОДНИК, а, ч., церк. За релігійними уявленнями - той, хто приємний богові своєю святістю, безгрішним життям; святий. Розтираючи другого дня ноги графині, дівчина спитала в неї: - Пані, чи не дали б ви мені книжечку почитати про страждання якогось угодника божого? (Донч., III, 1956, 46); Мечеться у вічі золотий хрест на бані церкви, горять фарбами три угодники божі - Володимир святий, князі Борис і Гліб (Кос., Новели, 1962, 80).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | угодник | угодники |
Родовий | угодника | угодників |
Давальний | угодникові, угоднику | угодникам |
Знахідний | угодника | угодників |
Орудний | угодником | угодниками |
Місцевий | на/у угоднику, угодникові | на/у угодниках |
Кличний | угоднику | угодники |