хап
ХАП1, виг., розм. Уживається як присудок за знач. хапати1 і хапнути. Кинувсь пан Пістряк... хап, хап! мац, мац! - нема дверей та й клямки не налапа (Кв.-Осн., II, 1956, 214); Летіла ворона понад морем; дивиться - лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідать (Стор., І, 1957, 29); [Денис:] Вони мене за вухо хап, поскубли злегенька та й кажуть: - Як скортить тобі ще раз вкрасти, то згадай дядька Ондрея (Кроп., II, 1958, 445); А змія його [Телесика] хап! із човна та й понесла до своєї хати (Тич., І, 1957, 152).
ХАП2: Як хап ухопив кого - хтось зник раптово і безслідно. Антін як пішов зранку десь на гору, та як хап його ухопив (Чорн., Визвол. земля, 1950, 35).
хапа
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хапа | хапи |
Родовий | хапи | хап |
Давальний | хапі | хапам |
Знахідний | хапу | хапи |
Орудний | хапою | хапами |
Місцевий | на/у хапі | на/у хапах |
Кличний | хапо | хапи |