хмарити
ХМАРИТИ, рю, риш, недок. 1. тільки 3 ос., неперех., безос. Ставати хмарним, укриватися хмарами. Усі очі козацькії вже у той бік вдивлялися. Справді, наче хмарило звідтіль (Вовчок, І, 1955, 333); Так було душно, що аж уночі приходилось умиватись та віялом обмахуватись; тепер все хмарить і парить, і вітром пекучим несе, але дощу нема (Л. Укр., V, 1956, 54).
2. перех., перен., розм. Робити кого-, що-небудь похмурим, невеселим. Стежила [Марися] за його натхненною грою, за такою багатою гамою почуттів, що під час концерту то хмарили, то осявали бліде одухотворене обличчя її вихованця (Гончар, Бригантина, 1973, 118); // Надавати своєму обличчю, чолу похмурого, невеселого, стурбованого чи гнівного виразу. - Цить, розрюмсалась,- старий хмарить чоло (Стельмах, І, 1962, 242).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | хмарю | хмаримо |
2 особа | хмариш | хмарите |
3 особа | хмарить | хмарять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | хмаритиму | хмаритимемо |
2 особа | хмаритимеш | хмаритимете |
3 особа | хмаритиме | хмаритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | хмарив | хмарили |
Жіночий рід | хмарила | |
Середній рід | хмарило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | хмармо | |
2 особа | хмар | хмарте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | хмарячи | |
Минулий час | хмаривши |