ХОТІТИ, хочу, хочеш (розм. хоч ), хочемо, хочете (розм. хочте), недок. 1. чого, з інфін., із спол. щоб, як, і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін. ). - На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати,- сказав Рудик (Коцюб., І, 1955, 201); - Засип мерщій чай, бо я пити хочу..,- сердито сказала Каралаєва до дочки (Н.-Лев., VI, 1966, 56); - Не гомоніть. Хочу тиші,- прошепотіла Олександра Василівна (Довж., І, 1958, 435); У далекому кутку за пуховиками боєць таки знайшов, чого хотів. Там стояла скляна банка з маринованими черешнями (Гончар, III, 1959, 145); // Мати бажання відчути, пізнати що-небудь, зазнати чогось. Гарно того вчити, хто хоче все знати (Укр.. Присл.., 1963, 281); І раю красного не зріла, Не бачила, бо не хотіла Поглянути на божий день (Шевч., II, 1953,368); Слова солодкі, - та хотів Я б поцілунків замість слів (Л.Укр., IV,1954, 81); Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь (Рильський, III, 1964, 85); Ми казали про вічну любов, і хотів я такої любові (Сос., І, 1957, 193);//Мати бажання робити щось, брати участь у чомусь. Молода з дружками сидить за столом, похиливши голову, ..і вже чи хоче, чи не хоче, а щоб плакала (Кв.-Осн., II, 1956, 392); - Вчиться хоч? - А-а... - Федорченко махнув рукою із звичайною досадою. - Ти чому погано вчишся? (Довж., Зач. Десна, 1957, 548); // Мати на меті здійснення чого-небудь, мати якусь мету. - Так скажіть же мені насамперед, чого ви хочете від мене? - удруге поспитав Тихович (Коцюб., І, 1955, 202); - Я догадуюсь, що стара хоче заміж і боїться, щоб дочка не вийшла передніше за неї,- сказав Ломицький (Н.-Лев., VI, 1966, 78); Я хочу сил повсталого титана, щоб оспівать нестримну волю має (Сос., І, 1957, 483); - Розумієш, кучерява, чого ми хочемо? - підійшов Козаков до худорлявенької дівчинки.. - Щоб ти не різала мамалигу ниткою, розумієш? (Гончар, III, 1959, 15); Люди нічого незаконного, коли подумати, не вимагали від пана: тільки хотіли за свою роботу мати більший заробіток (Стельмах, І, 1962, 580); // Зичити, бажати чогось для кого-небудь. [Кнур:] Хіба ж я чого лихого їй жадав, хіба ж я зле замишляв? Я ж хотів, як краще... (Мирний, V, 1955, 84); Нам батьки і вчителі Хочуть щастя на землі (Рильський, Урожай, 1950, 51); - Я лиш добра хотів народу... (Сос., І, 1957, 445);- Ти нашої школи не бійся. Суворо - це правда, але ми тобі зла не хочемо, з часом призвичаїшся (Гончар, Бригантина, 1973, 7); // розм. Просити, вимагати певну суму, ціну за що-небудь. - Подумайте, що буде, коли я заплачу стільки, скільки хочуть забастовщики? (Стельмах, І, 1962, 566).

&9671; Де хочу (хочеш, хоче і т. ін. ) - у будь-якому місці, будь-де, де-небудь, байдуже де. -Людей...А де ж я їх візьму, тих людей? - Та де хочеш бери, а мусять бути (Хотк., II, 1966, 180); Попросили Таки старого Самуїла, Щоб він де хоче, там і взяв, А дав би їм, старий, царя (Шевч., II, 1953, 352); Мені незвичайним був самий факт, що ось-то люди можуть собі зійтись, де хочуть (Л. Укр., V, 1956, 45); І слухати не хоче (не хочу, не хотів і т. ін. ) див. слухати; Кого хочу (хочеш, хоче і т. ін. ) - будь-кого, кожного, усякого. - А, боже ж мій! Я не така людина, кого хочете поспитайте,- хвилювався Семен (Коцюб., І, 1955, 45); Коли хочеш (хочете і т. ін. ), у знач. вставн. сл. - уживається для вираження згоди із співрозмовником, поступки перед ним у чомусь у знач.: а) може, мабуть. - Так, справді, просто й, коли хочеш - доцільно (Ле, Міжгір'я, 1953, 10); [Петро:] Коли хоч, Галю, то не без правди і в річах Луки Семеновича (Мирний, V, 1955, 147); - Я не біла голубка. Я, коли хоч, стану вовчицею, і тоді князеві буде трудно й небезпечно навіть справдовуватись та войдуватись зо мною (Н.-Лев., VII, 1966, 124); б) хай і так, можна й так. - Ваш голос мені теж ніби знайомий. А я Лук'янів син - Данило, коли хочете (Панч, Синів.., 1959, 7); Котрий хочеш - хто-, що-небудь. [Гелен:] Певен я: коли б та перемога була в руці Гелени, в Поліксени чи в Андромахи, чи в котрої хочеш, та не в твоїй,- вона була б за нами (Л. Укр., II, 1951, 295); Куди хочу (хочеш, хоче і т.ін. ) - будь-куди, в будь-якому напрямі, в будь-яке місце. Як переїдеш Вересоч, так і їдь, куди хоч (гребля там клята ) (Укр.. присл.., 1963, 289); - Поля й ґрунти тут тепер суспіль мої, а ви йдіть собі, куди хочете, про мене живіть собі на ґрунтах, як і жили досі (Н.-Лев., VII, 1966, 271); Не хотіти відставати (відстати) див. відставати; Не хотячи (не хотівши) - не бажаючи того; мимоволі. [Річард:] Колего Брайд!.. Не слухає... розсердивсь! Не хотячи, образив я людину (Л. Укр., III, 1952, 101); Не хотіти знати кого, що - не зважати на когось, щось, не визнавати кого-, що-небудь. Зостався Чіпка в Бородая, Хазяїн коло його спершу миром та ласкою, показує й розказує - як і що, й коли робити... Так же Чіпка нічого й знати не хоче! (Мирний, І, 1949, 148); Очі блакитні їй любі, і ніяких інших вона знати не хоче (Гончар, Людина.., 1960, 51); Не хоче коза на торг, та [її] ведуть див. коза; Печеної криги хотіти див. крига; Плювати я хотів див. плювати; Скільки хочу (хочеш, хоче і т. ін. ) - у будь-якій кількості; багато, досхочу. Нічого не читаю, хоч книжок і газет - скільки хачеш (Коцюб., III, 1956, 404); Опришкам, звичайно, боятися було нічого, і вони потішалися над Химчєком скільки хотіли (Хотк., II, 1966, 187); [Хіба] рожна хочеш?; А рожна не хочеш (не хоч)? див, рожен; Хотів [крізь землю] провалитися див. провалюватися; Хочеш не хочеш - те саме, що Хоч-не-хоч. Трапилось так, що під самим Фастовом обломилась карета і, хочеш не хочеш, довелося заїхати до схизмата (Панч, Гомон. Україна, 1954, 39); Хоч що хоч - ні за що, як не проси. Як забрав Грицько жито до себе, то хоч що хоч, шинкарка без грошей і осьмушки не дає (Мирний, І, 1949, 283); Хто хочеш (хоч) - будь-хто, перший-ліпший, байдуже хто. - У нас у Січі приїжджай хто хоч, устроми ратище в землю, а сам сідай, їж і пий хоч трісни - ніхто тобі ложкою очей не поротиме (П. Куліш, Вибр., 1969, 104); Що хочу (хочеш, хоче і т. ін. ) - будь-що, усе без винятку. - Ми тут з тобою одні! Можемо виробляти, що хочеш! Свистіти, співати! (Гончар, Тронка, 1963, 230); Як [собі] хочеш (хочете і т. ін. ), у знач. вставн. сл.:а ) як тобі (вам і т. ін. ) забажається. Уже як хочете, хоч лайте, Хоч і не лайте й не читайте - Про мене... Я і не прошу, Для себе, братики, спишу (Шевч., II, 1953, 105); - Сідай і ти, Денисе, рубанем... Тут вистачить.- Ні, я вже.- Як хочеш... А я повеселюсь (Гончар, III, 1959, 317); б) все одно, незважаючи ні на що. - Ну, вже як хочеш, Романе, а ми звичаю не зламаємо (Н.-Лев., VI, 1966, 346); - От, тату, дали мені жінку, тепер візьміть її собі, бо я з нею не житиму..- Чому ж це так?..- Як собі хочете, а ми вкупі не будемо... (Коцюб., І, 1955, 33); Тритузний, мабуть, теж мав за спиною неабиякий досвід цієї складної ходьби, бо почувався аж надто впевнено, наперед похвалявся:- Головний приз буде мій, це вже як собі хочте (Гончар, Бригантина, 1973, 120); Як хочу (хочеш, хоче і т. ін. )- будь-як, як забажається; як знаю (знаєш, знає і т. ін. ). На своїм коню як хочеш їдеш (Укр.. присл.., 1963, 151); Де не взявся сизокрилий Голубок - Як ухопить Горобчика за чубок! Пом'яв його, понівечив, як хотів, Оскуб його, молодчика, та й пустив (Гл., Вибр., 1951, 53); - А я думав про вас зовсім інакше,- несміливо обізвався Ломицький. - Як хочете, так і думайте. Мені байдуже (Н.-Лев., VI, 1966, 54); - Діток у нього двойко було, а жінка померла... То було і яєчко, і молочко, і сметанка в празник, а тепер хліб та картопля - от тобі й усе... І живи, як хоч (Хотк., І, 1966, 71); Директор окликнув, хлопець голови не підвів. Вважайте, мовляв, що не почув за гуркотнявою... Вважайте, як хочте! (Гончар, Бригантина, 1973, 113).

2. з інфін. Мати намір, збиратися (щось робити). Вона хотіла приміряти, що їй буде краще до лиця, чи який очіпок, чи кораблик? (Кв.-Осн., II, 1956, 238); Яків хотів свиснути, та не зміг (Мирний, І, 1954, 299); Вона [Анеля] біжить поперед мене, наче не чує, і має вигляд миші, що хоче шуснути в шпарку (Коцюб., II, 1955, 266); Юра ладнався вже образитися та заревти: дорослі ніколи не хотіли відповідати прямо і намагалися уникнути виразної відповіді (Смолич, II, 1958, 8); Падькалася Параска, всіма силами хотіла звернути розмову у другий бік (Хотк., II, 1966, 259); - Товаришу начдив,- почувся голос Титаренка,- а чи правда, що після війни ви хочете всю землю засадити садами? (Довж., І, 1958, 190); Він хотів, нікого, звичайно, не попереджаючи, посадити свій полк на рибальські шхуни й трамбаки, перепливти море й висісти вночі біля Севастополя (Ю. Янов., II, 1958, 234).

3. з інфін. Уживається на позначення можливості, вірогідності здійснення чого-небудь. Ні вуси, ні борода не хотіли рости на його темному, як юхт, обличчі (Коцюб., І, 1955, 34); Крадеться із-за обрію зима, Усякий клопіт голову морочить, А руки відпочить ніяк не хочуть... (Рильський, II, 1960, 281); Мовчить хлоп'я, нога сама собою хоче колупнути підлогу (Гончар, Бригантина, 1973, 6); *Образно. Неначе день заплакать хоче, і дітвора шумить кругом... (Сос., І, 1957, 232).

4. у формах : хочеш, хоч, хочете, хочте. Уживається в безсполучникових реченнях, що виражають допустовість, умову. - Чи вам не нудно самим? Хочете, я з вами посиджу? (Вовчок, І, 1955, 375); - А пасіку на кого кинемо, Свириде? Роя дожидаю, повинен рій сьогодні бути..- Не знаю, діду. Хочете, я постережу роя (Мирний, І, 1954, 280); - Цікаво, скільки буде від нас до того дредноута? - запитує Тоня, задивившись на судно, що бовваніє в затоці..- Хочеш, Тоню, махнем туди. Ми вже з хлопцями бували там... (Гончар, Тронка, 1963, 232); [Василько:] Трояндо, хочте вірте, хочте - ні, Ненависті ні краплі я не маю (Крот., Вибр., 1959, 565); - Ет, що то трудне! - розпалювавсь Йон,- я і з рушницею всю муштру знаю. Хоч - покажу? (Коцюб., І, 1955, 243); - Ну, ти мене трохи знаєш: не вмію ні божитися, ні хреститися. Сказав - і все. А далі вже діло твоє: хоч - вір, хоч - не вір (Головко, А. Гармаш, 1971, 513).