ідол
ІДОЛ, а, ч. 1. У язичників - статуя, що зображує бога; бовван (у 1 знач.), божок. Молилася [мати] своїм пенатам І в Капітолій принесла Немалі жертви. Ублагала Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли (Шевч., II, 1963, 282); Пам'яткою культу східних слов'ян є кам'яний ідол, знайдений в р. Збруч біля м. Гусятина. Він являє собою чотиригранний стовп, увінчаний чотирма зображеннями обличчя під однією шапкою (Іст. УРСР, І, 1953, 36); - Боги, Добрине,- це тільки ідоли, які я сам приказую відливати з золота, срібла, криці чи тесати з дерева або каменю (Оп., Іду.., 1958, 171).
2. перен., заст. Про того, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать. Він сам був ідолом для всіх сусідських паннів (Н.-Лев., І, 1956, 442); Наш дачний ідол, учениця драмкурсів Маруся, була зараз не говірка і надто привабна, надто свіжа й молода (Вас., II, 1959, 527).
3. перен., лайл. Про нетямущу, дурну або бездушну людину. [Микита:] Чого ти чіпляєшся до мене, ідоле? (Кроп., І, 1958, 83); 3 господаревої світлиці хтось гупає в стіну: мовляв, тихіше, ідоле! (Стельмах, Хліб.., 1959, 104).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ідол | ідоли |
Родовий | ідола | ідолів |
Давальний | ідолові, ідолу | ідолам |
Знахідний | ідол, ідола | ідоли, ідолів |
Орудний | ідолом | ідолами |
Місцевий | на/у ідолі | на/у ідолах |
Кличний | ідоле | ідоли |
ідолів
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ідолів | ідолова | ідолове | ідолові |
Родовий | ідолового | ідолової | ідолового | ідолових |
Давальний | ідоловому | ідоловій | ідоловому | ідоловим |
Знахідний | ідолів, ідолового | ідолову | ідолове | ідолові, ідолових |
Орудний | ідоловим | ідоловою | ідоловим | ідоловими |
Місцевий | на/у ідоловому, ідоловім | на/у ідоловій | на/у ідоловому, ідоловім | на/у ідолових |