бідак
БІДАК, а, ч., розм. 1. Убога людина; бідняк. Бідаку не первина, що ні з чим до млина (Укр.. присл.., 1955, 38); Була на всю губу господинею, що й бідакові у неї єсть заробіток (Барв., Опов.., 1902, 308); За синім морем - поле тихе. На ньому чорні бідаки (Мал., За.. морем, 1950, 39).
2. Бідна, нещасна людина; бідняга, бідолаха. Віз застряг у болоті, дощ промочив бідака до нитки (Фр., VI, 1951, 166).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бідак | бідаки |
Родовий | бідака | бідаків |
Давальний | бідакові, бідаку | бідакам |
Знахідний | бідака | бідаків |
Орудний | бідаком | бідаками |
Місцевий | на/у бідакові, бідаку | на/у бідаках |
Кличний | бідаче | бідаки |