окроме
ОКРОМЕ, діал. 1. присл. Окремо. Молоді паничі окроме собі кучею так і ходять (Кв.-Осн., II, 1956, 314); - Не розберу, як же се Ваня їде, хіба не вкупі з Лідою, а якось окроме - в Казань? (Л. Укр., V, 1956, 195).
2. прийм., з род. в. Крім. Хто без святої булли вмер - У пекло просто; хто ж заплатить За буллу вдвоє, ріж хоч брата, Окроме папи і ченця, І в рай іди! (Шевч., І, 1963, 264); Окроме його, у батька ще три сини та дві дочки на шиї; треба всім порядок дати, усіх до розуму довести (Мирний, III, 1954, 275).