почесті
ПОЧЕСТІ, тей, мн. (рідко одн. почесть, і, ж. ). 1. Вияви поваги, пошани до кого-, чого-небудь. - Справді не знаю, чим я так заслужився, що пан староста зволили явитись. Я мушу вважати це за незвичайну почесть (Март., Тв., 1954, 197); Коли судилось щастя і мені, - даруйте ви не почесті бучні і не самотній затишок на схилі моїх років, - а дружніх слів тепло (Мур., Багаття, 1940, 64); Семен звик, що його безперестанно хвалить начальство, і тепер усе робив, аби заслужити ще більших почестей (Зар., На.. світі, 1967, 60); // Ритуал вшанування кого-, чого-небудь. Як ветерана полку, його ховали з усіма військовими почестями (Гончар, III, 1959, 123); [Терешко:] Ви ж люди військові, і Сокіл військовий. От і треба його зустріти з почестями, з рапортом (Зар., Антеї, 1962, 7); // Пожертвування на честь богів. Далі, потрійним тріумфом до Римського замку вступивши, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (Зеров, Вибр., 1966, 258).
почесть
ПОЧЕСТЬ див. почесті.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | почесть | почесті |
Родовий | почесті, почести | почестей |
Давальний | почесті | почестям |
Знахідний | почесть | почесті |
Орудний | почестю | почестями |
Місцевий | на/у почесті | на/у почестях |
Кличний | почесте | почесті |