бурчання
БУРЧАННЯ, я, с. Дія за знач. бурчати і звуки, утворювані цією дією. Стара була дуже рада і виявляла це бурчанням (Коцюб., І, 1955, 320); Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Гр., Без хліба, 1958, 151); З-під ковдри прозвучало нєвдоволене бурчання (Шовк., Інженери, 1948, 29); Дід.. прислухається до задумливого бурчання водоспаду (Ільч., Вибр., 1948, 31); По бурчанню в животі він [робітник] чує, що вже швидко мусить бути полуднє (Фр., IV, 1950, 28).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бурчання | бурчання |
Родовий | бурчання | бурчань |
Давальний | бурчанню | бурчанням |
Знахідний | бурчання | бурчання |
Орудний | бурчанням | бурчаннями |
Місцевий | на/у бурчанні | на/у бурчаннях |
Кличний | бурчання | бурчання |