воркотіння
ВОРКОТІННЯ, я, с. Дія за знач. воркотіти. Десь на високих осокорах заворкувала горлиця, і Павло.. почав підкрадатися на те воркотіння (Кучер, Прощай.., 1957, 480); Сестри не знаходили теми для серйозної балачки. А їхнє воркотіння перебігало, як струмочок з камінця на травку, з пісочку в калюжку (Досв., Вибр., 1959, 234).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | воркотіння | воркотіння |
Родовий | воркотіння | воркотінь |
Давальний | воркотінню | воркотінням |
Знахідний | воркотіння | воркотіння |
Орудний | воркотінням | воркотіннями |
Місцевий | на/у воркотінні | на/у воркотіннях |
Кличний | воркотіння | воркотіння |