вістувати
ВІСТУВАТИ, ую, уєш, недок., уроч. 1. перех. і неперех. Давати вісті; сповіщати. Сотні разів спалахували вогні салютів над Москвою, вістуючи про нові і нові перемоги радянської зброї (Бажан, Наша.. Москва, 1951, 76); Пастух Сава взивав [звертався] до зборів: - Я давно вістував, що то за голова в нас... (Горд., Дівчина.., 1954, 281).
2. перех., рідко. Те саме, що віщувати 1. [Фауст:] То дзвонів гук; чи не вістує він День великодній змученому світу? (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 31).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вістую | вістуємо |
2 особа | вістуєш | вістуєте |
3 особа | вістує | вістують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вістуватиму | вістуватимемо |
2 особа | вістуватимеш | вістуватимете |
3 особа | вістуватиме | вістуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | вістував | вістували |
Жіночий рід | вістувала | |
Середній рід | вістувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вістуймо | |
2 особа | вістуй | вістуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | вістуючи | |
Минулий час | вістувавши |