городник
ГОРОДНИК1, а, ч. 1. Той, хто займається городництвом; овочівник. Просився вовк у пастухи, а свиня в городники (Укр.. присл.., 1955, 156); Великою популярністю користуються виступи найстарішого городника колгоспу (Рад. Укр., 19.УІІІ 1959, 1); // розм. Той, хто торгує городиною. Коли Нур'ялі вийшов від городника, якому Халіль приставляв овочі, хтось обережно сіпнув його за плече (Тулуб, Людолови, І, 1957, 264); Під вечір на ринку навантажили непродану городину, за що дістали від городника кілька штук помідорів, огірків і зеленого перцю (Томч., Готель.., 1960, 118).
2. іст. Селянин феодально-кріпосницької України, який мав невелику присадибну ділянку (город) і відбував панщину. Городники мали двори і городи, а частина з них - і невеликі поля (Іст. УРСР, І, 1953, 129).
ГОРОДНИК2, а, ч., іст. Ремісник-будівельник, який споруджував міські укріплення, огорожі. В писаних джерелах названі дві ремісничі спеціальності, пов'язані з дерев'яним будівництвом, - «древоделы» (теслярі) і «городники», - будівники міських укріплень (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 431); Поновив і зміцнив його [замок] Київський городник Іван Слушка так званим крижацьким способом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 168).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | городник | городники |
Родовий | городника | городників |
Давальний | городникові, городнику | городникам |
Знахідний | городника | городників |
Орудний | городником | городниками |
Місцевий | на/у городнику, городникові | на/у городниках |
Кличний | городнику | городники |