дзеленчати
ДЗЕЛЕНЧАТИ, чу, чиш, недок. Видавати дзвінкі звуки (про дзвоник, скляні і т. ін. предмети); дзвонити, дзвеніти. Дзеленчить довго й тоненько дзвоник (Вас., І, 1959, 210); Від міцного кроку дзеленчить скло (Донч., І, 1956, 390); На вулиці радісно дзеленчали трамваї (Козл., Весн. шум, 1952, 18); // перен. Те саме, що дзижчати. А мухи дзеленчать, і в'ються, і чорніють (Рильський, І, 1956, 35).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзеленчу | дзеленчимо |
2 особа | дзеленчиш | дзеленчите |
3 особа | дзеленчить | дзеленчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзеленчатиму | дзеленчатимемо |
2 особа | дзеленчатимеш | дзеленчатимете |
3 особа | дзеленчатиме | дзеленчатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дзеленчав | дзеленчали |
Жіночий рід | дзеленчала | |
Середній рід | дзеленчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзеленчімо | |
2 особа | дзеленчи | дзеленчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дзеленчачи | |
Минулий час | дзеленчавши |