дорадник
ДОРАДНИК, а, ч. 1. рідко. Той, хто дає поради, радить що-небудь; порадник. - Я старався лиш про те, щоби бути дорадником і помічником тим, що зверталися з довір'ям до мене (Коб., І, 1956, 270); А поки що Сава порядкував на бригаді - пер вий [перший] дорадник, права рука бригадирова (Горд., І, 1959, 544).
2. діал. Назва службовця-консультанта.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дорадник | дорадники |
Родовий | дорадника | дорадників |
Давальний | дорадникові, дораднику | дорадникам |
Знахідний | дорадника | дорадників |
Орудний | дорадником | дорадниками |
Місцевий | на/у дораднику, дорадникові | на/у дорадниках |
Кличний | дораднику | дорадники |