дуб
ДУБ, а, ч. 1. Багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами - жолудями. Товсті граби, берести, дуби, клени стояли, ніби густо наставлені стовпи, з зеленою покрівлею зверху (Н.-Лев., II, 1956, 209); Дуб стояв, не скинувши ще сухого торішнього листу (Смолич, V, 1959, 646); * У порівн. Паллант.. стоїть, як твердий дуб (Котл., І, 1952, 257); // Деревина цього дерева. Дуб широко використовують для виготовлення меблів.
@ Дуба дати (врізати) - умерти, перестати жити, існувати. Вона таки швидко зачахла: І скоро дуба дала (Кв.-Осн., II, 1956, 223); - На твоїх хлібах я би вже давно врізав дуба! (Горд., II, 1959, 307); Ставати (стати) дуба (дубом) - підніматися догори, ставати у вертикальне положення, сторч, дибом. Нам обом волосся стало дуба (Л. Укр., І, 1951, 460); А ось Іван.. має одну таку прикмету, що вам волос дубом стане, слухаючи про неї (Март., Тв., 1954, 50).
2. діал., іст. Великий човен, видовбаний з суцільного дерева (перев. дуба) або зробл. з дощок. Наш дуб помчало за водою (Стор., І. 1957, 245).
3. техн., розм. Речовина, що використовується для вичинки шкіри. Швець дубом шкури пересипа (Номис, 1864, № 12617).
@ Дуба смаленого правити - говорити нісенітницю. Вона якогось дуба смаленого править та обіцяє груші на вербі! (Л. Укр., II, 1951, 194).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дуб | дуби |
Родовий | дуба | дубів |
Давальний | дубові, дубу | дубам |
Знахідний | дуб | дуби |
Орудний | дубом | дубами |
Місцевий | на/у дубі | на/у дубах |
Кличний | дубе | дуби |
дубіти
ДУБІТИ, ію, ієш, недок. Втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду (про людину, частини її тіла). А руки дубіли. І вийти обігрітися, а чи навхрест збити ті руки не можна (Ле, Мої листи, 1945, 77); Дубіючи в крижаній воді, забиває [Оленчук] обухом кілля (Гончар, Таврія.., 1957, 711); // Ставати твердим, густим, жорстким. Вночі земля дубіла від морозу, поймалась тонким, блискучим, мов скло, льодком (Коз., Серце матері, 1947, 163); На холод, на мороз, від якого обмерзає, дубіє одяг, уже ніхто не зважа (Гончар, Таврія.., 1957, 699); // перен. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування, напруги і т. ін. Юра повертається, щоб мерщій бігти назад. І ноги дубіють від жаху (Смолич, II, 1958, 15); Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Тют., Вир, 1960, 226).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дубію | дубіємо |
2 особа | дубієш | дубієте |
3 особа | дубіє | дубіють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дубітиму | дубітимемо |
2 особа | дубітимеш | дубітимете |
3 особа | дубітиме | дубітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дубів | дубіли |
Жіночий рід | дубіла | |
Середній рід | дубіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дубіймо | |
2 особа | дубій | дубійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дубіючи | |
Минулий час | дубівши |