жальце
ЖАЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до жало. Скоро занюхає [бджола-сторож] чужу бджолу порожню, так зараз викидає.. Тоді її голодну гостю жальцем у спину: «Не лізь, вража дочко, до чужого улія» (Март., Тв., 1954, 313); * Образно. Петро аж зіщулився від цих слів. Який же язичок у його коханої! Все життя тепер він буде відчувати його жальце (Чаб., Тече вода.., 1961, 178).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жальце | жальця |
Родовий | жальця | жалець |
Давальний | жальцю | жальцям |
Знахідний | жальце | жальця |
Орудний | жальцем | жальцями |
Місцевий | на/у жальці | на/у жальцях |
Кличний | жальце | жальця |