знуджений
ЗНУДЖЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до знудити 1. Змордований вічною блуканиною, знуджений полохливістю всього живучого.., шкандибає по курній дорозі Хо, підпираючись довгим костуром (Коцюб., І, 1955, 172); Андрійко збудився. Це кінь, стомлений, знесилений та знуджений довгим стоянням, щипнув його зубами за коліно (Оп., Іду.., 1958, 663).
2. у знач. прикм. Який знудився. Знуджене серце; // Який виражає нудьгу. - Третя година,- сказала вона знудженим голосом.- Як поволі той час іде! (Фр., V, 1951, 419).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знуджений | знуджена | знуджене | знуджені |
Родовий | знудженого | знудженої | знудженого | знуджених |
Давальний | знудженому | знудженій | знудженому | знудженим |
Знахідний | знуджений, знудженого | знуджену | знуджене | знуджені, знуджених |
Орудний | знудженим | знудженою | знудженим | знудженими |
Місцевий | на/у знудженому, знудженім | на/у знудженій | на/у знудженому, знудженім | на/у знуджених |