зобиджений
ЗОБИДЖЕНИЙ, ЗОБИЖЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до зобидити. Наче хто за серце стисне Палажку, а жалітись ні на що.. Не зобижена (Барв., Опов.., 1902, 140); // у знач. прикм. Гордовитість, зобиджене самолюбство, кривда в час любові, - все це б збурило його душу до самого дна (Н.-Лев., IV, 1956, 267).
2. у знач. прикм. Який зобидився, образився. Євдокимові одразу стає тоскно на душі.. Зобижений, він виходить з гурту (Стельмах, І, 1962, 363).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зобиджений | зобиджена | зобиджене | зобиджені |
Родовий | зобидженого | зобидженої | зобидженого | зобиджених |
Давальний | зобидженому | зобидженій | зобидженому | зобидженим |
Знахідний | зобиджений, зобидженого | зобиджену | зобиджене | зобиджені, зобиджених |
Орудний | зобидженим | зобидженою | зобидженим | зобидженими |
Місцевий | на/у зобидженому, зобидженім | на/у зобидженій | на/у зобидженому, зобидженім | на/у зобиджених |